Скромний сільський житель, ЛуАЗ-969 ніколи не був частим гостем на вулицях міст, а зараз і зовсім перетворився на раритет. Що поробиш, час…
Трофейний німецький Schwimmwagen, він же KDF-166 або «водяний жук», справив сильне враження на радянських військових. Тому не дивно, що їм захотілося мати у себе в арсеналі таку ж компактну повнопривідну машину, здатну долати водні перешкоди.
І в 1954 році НАМИ (Науково-дослідний автомобільний і автомоторний інститут) отримав завдання розробити щось подібне. Проектуванням перспективного зразка транспортера переднього краю (ТПК) займалася група під керівництвом відомого конструктора Б. М. Фиттермана. Але у військового замовлення з’явилася і побічна громадянська гілка – компактний міський автомобіль. Паралельно велися роботи і над уніфікованим з ним міні-всюдиходом для трудівників села. Було створено безліч різноманітних прототипів: з двигуном спереду, з двигуном ззаду і навіть з кузовом вагонної компоновки. У результаті вже В 1960 році до серійного виробництва дістався «Запорожець» ЗАЗ-965, який отримав у народі звучне прізвисько «горбатий». Доведення ж ТПК і сільського позашляховика затягнулася.
Першою проблемою стало забезпечення плавучості при збереженні низького силуету. Транспортер ЗАЗ-967 вийшов дійсно невисоким, а значить, і малопомітним. Ось тільки плавав він… не те щоб «сокира», але при найменшому хвилюванні відразу заливався водою. Зрозуміло, що військових це не влаштовувало. Друга проблема – двигун. Спочатку ТПК проектували під легкий опозитний мотор від мотоцикла «Урал». Але його ресурс виявився настільки коротким, що можна було говорити про «одноразовості» машини. Більше ж великий і важкий двигун від «Запорожця» викликав на плаву сильний диферент на ніс.
51
Ще однією складною завданням став вибір виробничого майданчика. Спішно перепрофільований колишній комбайновий завод опинився затісний. А на уподобаному Луцькому машинобудівному заводі (ЛуМЗ) не було можливості швидко налагодити виготовлення складного приводу задніх коліс. В результаті прийняли компромісне рішення – почати випуск цивільної моделі ЗАЗ-969В (пізніше ЛуМЗ-969В) як передньопривідного автомобіля. Перша партія непоказних машин зійшла з конвеєрів у 1966 році. Літера «В» розшифровувалася як «тимчасовий». Назва «Волинь» же спочатку було народним прізвиськом (по місцевості, де знаходиться місто Луцьк) і лише пізніше стало офіційним найменуванням експортних модифікацій. До речі, частина з них оснащувалася бензиновими двигунами Ford. Двигун МеМЗ-969 екзотичної компонування V4 повітряного охолодження, а також чотириступінчасту коробку передач та рульове управління максимально уніфіковано з «Запорожцем». Робочий об’єм «движка» становив всього 887 куб. см, видаючи потужність-30 к. с. при 4200 об/хв.
КВАДРАТНИЙ І ПРАКТИЧНИЙ
Підвіску нового всюдихода зробили повністю незалежною на поперечних торсіонах. При цьому для збільшення дорожнього просвіту до 280 мм (по захист двигуна) використовувалися колісні редуктори. Кузов – несучий і тільки з брезентовим верхом (хоча була повністю готова і закрита модифікація). У такому вигляді машина проводилася аж до 1971 року, коли нарешті налагодили виробництво приводу до задніх коліс і побачила світ повнопривідна версія – ЛуМЗ-969. А в 1975 році її змінила покращена модель ЛуАЗ-969А, обладнана вже 40-сильним мотором.
Виробничі потужності Луцького машинобудівного заводу, перейменованого з нагоди переходу на нову продукцію Луцький автомобільний, не дозволяли налагодити по-справжньому масовий випуск. З 1966 по 1979 рік було виготовлено всього близько 54 000 примірників «ЛуМЗ» моделей «969В» і «969», а також ЛуАЗ-969А. І це на весь Радянський Союз! Крім того, значна частина виробів Луазу надходила на озброєння Радянської армії, а також у війська численних союзників країн Варшавського договору. Враховуючи ж, що мотор повітряного охолодження не відрізнявся великим ресурсом, а кузов не мав захисту від корозії, не варто дивуватися, що незграбні «Волині» перших випусків вже у 80-х роках стали рідкістю. Та й сільські механізатори їх особливо не берегли, експлуатуючи «на забій». Тому до наших днів дожили в основному лише ті автомобілі, які купувалися як засіб вкладення грошей. Зазвичай вони відразу потрапляли в гаражі, виїжджаючи з них пару разів у році за грибами.
Саме такий ЛуАЗ-969 1973 року випуску опинився в колекції запорізького автомузея «Фаетон». Машина збереглася до наших днів майже «недоторканою», якщо не приймати всерйоз невелику іржу всередині кузова і «жигулівський» карбюратор замість вельми примхливої і ненадійного «рідного».
Зовні «Волинь» схожа на легковий автомобіль, але всередині все буквально кричить про те, що це легка вантажівка, або міні-трактор. Ніяких натяків на шумоізоляцію, гумові килимки і взагалі на будь-які зручності. Кругом тільки фарбований метал і трохи чорного пластика, з якого зроблений кермо (запозичений від «Запорожця»), деякі перемикачі і рукоятки. Фарба не відрізняється зносостійкістю і швидко протирається ногами, після чого днище під педалями починає бадьоро іржавіти. У старі добрі часи часто доходило і до наскрізних дірок, які просто затикали ганчірками. Панель приладів самого нехитрого «вантажного» вигляду. Ергономіка? Тут про неї ніколи і не згадували. Складні і швидкознімні передні сидіння годяться тільки для коротких поїздок по цілині і назад. Ліву ногу водієві доводиться або підсовувати під педаль зчеплення, чи підгинати під сидіння. Благо місця під ним багато. Зчеплення ж доводиться вичавлювати часто: трохи забігаючи вперед, відзначу, що передачі тут короткі.
Оскільки машина оснащена мотором повітряного охолодження, довелося дообладнати її автономної бензинової пічкою. Майже такий же, як на «Запорожця» моделі ЗАЗ-966. Пристрій недовговічне і часто на новій машині непрацездатний, поки до нього не прикладеш рук. Працював обігрівач з таким ревом, що міг заглушити навіть нетихий двигун. Правда, тепла давав з надлишком і не залежав від роботи мотора.
За простецкую зовнішність і стирчать вниз невеликі зубасті колеса, а також за перші літери назви міста, в якому розташовувався завод, позашляховий автомобіль швидко отримав прізвисько «Місяцехід», з якою і прожив свою недовгу, але різноманітну життя.
55-1
ПІДСТРИБОМ ПО ШОСЕ
Двигун «Місяцеходу» винесений за передню вісь. Він короткий і компактний, але все одно «ЛуАЗ» відрізняється досить солідним переднім свесом. Добре, правда, що знизу мотор і КПП надійно захищені солідним кожухом. А вже забавний звук «запорізького» V4, який багато хто вже забули, викликає асоціації чи то з гігантською швейною машинкою, то з жуком-мутантом. Втім, це на холостому ходу. Варто дати газу, як підключається турбіна невеликого реактивного літака – так працює надпотужний вентилятор системи повітряного охолодження.
До речі, з цього вию можна визначити, наскільки добре відрегульований силовий агрегат. Якщо він заглушає всі інші звуки – значить, порядок! А повністю оцінити цю «музику» водієві і пасажирам допомагає резонуючий кузов, гримлячий на ходу як консервна банка. Особливо якщо наїхати на яку-небудь перешкоду. Але сильніше напружують на «Волині» маленькі колеса, які можна порівняти з мотороллерными. На бетонці, розбитою «БелАЗами», наш колекційний всюдихід довелося буквально ловити по всій ширині дороги. Він скакав, як блоха! Коротка база і енергоємна підвіска на майже танкових торсіонах відмінно виштовхували маленькі коліщатка з кожної ямки, після чого «ЛуАЗ» підлітав над дорогою і приземлявся… зовсім не там, де очікувалося. Але є і позитивні моменти – жорсткі торсіони працюють як відмінні стабілізатори, завдяки чому в поворотах машина майже не крениться. Втім, для міста вона все одно незручна. Оглядовість з піднятим тентом нікудишня: не дивно, що при найменшому потепління його воліли знімати.
В бічні віконця мало що видно. Як і в маленькі круглі зовнішні дзеркала заднього виду, встановлені за дивною модою 70-х років на капоті. Хоча активної їзди на цьому автомобілі ніколи б і не вийшло. Розгін млявий, так як тяги тщедушному «повітряника» явно не вистачає. Короткі передачі доводиться перемикати досить часто. При тому, що максимальна швидкість не перевищує 75 км/год. А що ви хотіли від моторчика потужністю 30 л. с., якому доводиться тягнути на собі 900 кг заліза? З іншого боку, може, це й добре, бо слабкі барабанні гальма на всіх колесах відверто вселяють побоювання.
МРІЯ АГРОНОМА
Зате ледь з’їхавши з твердого покриття, «блоха» відразу змінюється. На м’якому ґрунті підвіска вже не здалася мені настільки жорсткою. Дорожній просвіт майже в 300 мм і блокування заднього диференціала дозволяють легко штурмувати раскисшую колію, що залишилася після будівельної техніки. На одному передньому приводі і «рідних» колесах машина залишає далеко позаду багатьох набагато більш серйозних всюдихідних конкурентів. Добре завантажені мотором передні колеса витягають позашляховик практично з будь-яких ситуацій. Додавши до цього підключення заднього моста з блокуванням диференціала, отримуємо супервездеходный транспорт з найбільшими можливостями.
На багнистому ґрунті, на зарослій луговине і при їзді по ріллі «Місяцеходу» немає рівних – позначаються наявність повністю незалежної підвіски, маленька вага і відсутність виступаючих під днищем агрегатів. Хоча в «Луазу» немає повноцінної роздавальної коробки з «понижайкою», але якщо вже зовсім притисне, то важелем управління КПП можна включити додаткову, особливо низьку першу передачу – краса! Недарма простенький сільський всюдихід завжди вважався найкращим підкорювачем бездоріжжя і досі особливо любимо джиперами.
Загалом, якщо спочатку машина здалася мені невеликою вантажівкою, то після поїздки по бруду, путівцях і кам’янистих схилах Дніпра на розум прийшло порівняння з квадроциклом. Адже він, як відомо, теж не дуже хороший на асфальті…
